«Друзі мистецтва виховання» з 2022 року активніше працюють в Україні. Після перших місій з кризової педагогіки, з 2023 року основна увага зосереджена на проведенні курсів підвищення кваліфікації та навчанні тренерів. Довгострокова мета – підготувати та зміцінити компетенції локальних тренерів самостійно проводити навчання з кризової та травмопедагогіки.
Підготовка тренерів складається з трьох послідовних частин: по-перше, однорічного курсу підвищення кваліфікації з кризової та травмопедагогіки у восьми модулях, по-друге, супервізії тривалістю понад рік під час самостійного впровадження травмопедагогіки в роботу, і по-третє, навчання на тренерів у восьми модулях.
Наприкінці року завершується один етап навчання. Ми попросили учасників поділитися з нами відгуками про їхній досвід. Олена Котляр з Ічні розповіла нам, як курс допомагає їй як у професійній, так і в приватній сфері. Вона працює волонтеркою-вихователькою, тренеркою та майстринею в таборах дозвілля для дітей військовослужбовців та загиблих солдатів і солдаток.
Що і як ви реалізовуєте професійно з того, що дізналися під час навчання з крихової та травмопедагогіки?
Курс дав мені багато впевненості в моїй роботі. Якщо раніше я часто діяла інтуїтивно, то з початку курсу мої дії підкріплені знанням. Коли я зараз працюю з травмованими дітьми, я завжди думаю про те, щоб дивитися на травмовану особу з любов’ю – поглядом, який підтримав би її, якби вона ось-ось упала. Тепер я також знаю, що розлади поведінки у травмованих дітей зазвичай є стратегією виживання.
Ритм – один з основних інструментів кризової та травмопедагогіки. Тому під час моєї роботи в таборах дозвілля ми маємо структурований розпорядок дня та ритми, яких завжди дотримуємося, щоб дати дітям стабільність і надійність. Ритмічні активності та ігри супроводжують кожен день у таборі й допомагають дітям краще відчути своє тіло, оскільки травмовані люди мають певну дистанцію зі своїм тілом. Це я також взяла з мого навчання.
Останніми місяцями я наново відкрила для себе традиційні українські дитячі ігри та танці, які мають певний ритм – тепер вони є для мене ще більшою цінністю. У нашій культурі є так багато цілющих ритмів і активностей! Коли ми, наприклад, співаємо, ми природно вдихаємо коротше і видихаємо довше, і цей тип дихання допомагає нам долати стрес. Тому я багато співаю й танцюю з дітьми.
Під час моєї роботи в таборах я тепер ще більше надаю дітям можливість брати участь у прийнятті рішень. Так вони знову вчаться бути незалежними. Загалом я намагаюся створити середовище, у якому діти можуть проявляти ініціативу та діяти, щоб знову відчути власну дієздатність.
У таборах діти можуть брати участь у багатьох творчих заняттях. З часу початку мого навчання я розширила цю пропозицію. Тепер діти, наприклад, можуть виготовляти свічки з теплого воску. Ритм у рухах сприяє тілесному відчуттю, а створення чогось нового – радості. Дитина ніби виходить з минулого й почувається творцем – дієздатною.
Радість – один з найважливіших елементів надзвичайної та травматерапевтичної педагогіки. Завдяки моїм новим знанням я можу створювати багато моментів радості в таборах.
Моя особиста історія успіху
Влітку я пішла з кількома дітьми з табору на рафтинг. Ми вже були посеред річки, коли в однієї дівчинки почалася панічна атака. Вона дуже злякалася – плакала й думала, що потоне. Вона сказала, що колись майже потонула в річці.
Це був перший раз у моєму житті, коли я стала свідком такої панічної атаки. Завдяки навчанню з кризової та травмопедагогіки я зрозуміла, що відбувається, і знала, як допомогти дівчинці. Я увійшла в ситуацію з впевненістю й рішучістю й змогла діяти спокійно та виважено. Ми разом виконували дихальні вправи; я пояснила їй, що на ній рятувальний жилет і поруч сидить досвідчений медичний інструктор. Я провела психоедукацію, щоб дівчинка зрозуміла, що з нею відбувається.
Пізніше тренер дозволив усім у певному місці річки стрибати з човна й плавати. Я побачила, що дівчинка вагається. Вона боялася й водночас хотіла стрибнути. Тоді я занурилася першою й показала їй, що мої ноги торкаються дна. Таким чином її страх зменшився, і вона вирішила стрибнути у воду й поплавати сама.
Я пишаюся тим, що змогла підтримати дівчинку під час панічної атаки й що вона подолала свій страх!
Як навчання з кризової та травмопедагогіки допомогло вам особисто?
Навчання дуже допомогло мені особисто. Я пережила втрату, і цей досвід був для мене дуже травматичним. Завдяки курсу я змогла проаналізувати, що зі мною відбувалося на різних етапах травми. Я змогла застосувати багато з того, що вивчала, до власного досвіду. Це, своєю чергою, допомогло мені глибше зрозуміти тему. Я зрозуміла, що мої почуття й поведінка після травматичної події – це нормальна реакція.
Крім того, вправи, які ми вивчили для самодопомоги, дуже корисні у моїх власних стресових ситуаціях.
Я дуже вдячна нашим тренеркам і тренерам, команді, яка планувала й організовувала зустрічі, і всім людям, які зробили це навчання та підтримку можливими.
Текст в оригіналі було опубліковано 04.12.2024 на сторінці Друзів мистецтва виховання