Серед численних криз, які в останні роки викликали у нас занепокоєння, домінували в новинах і призвели до глибокої невпевненості, війна в Україні відіграє особливу роль. Після 1945 року це перший масштабний військовий конфлікт, який розгортається в Європі — майже біля нашого порогу — і становить загрозу для Європейського Союзу. Війна тліє ще з 2014 року. Діяльність «Друзів мистецтва виховання» в Україні активізувалася, коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, яке призвело до численних жертв і спричинило серйозний стрес у населення. З того часу вальдорфська педагогиня та терапевтка Мінка Штраубе та антропософський лікар Мартін Штраубе неодноразово приїжджали до України в межах проєкту кризової педагогіки «Друзі мистецтва виховання». До третьої річниці початку повномасштабного вторгнення вони розповідають про свою роботу.
За останні три роки ми разом з «Друзями мистецтва виховання» провели вже 40 семінарів на локаціях. Одинадцять із них — у Польщі, куди на початку повномасштабного вторгнення спершу виїхало багато людей з України. Окрім кількох п’ятиденних семінарів у різних регіонах України, ми провели чотири курси підвищення кваліфікації з кризової в травмопедагогіки, кожен з яких складався з восьми модулів: один у Кракові (Польща), два поблизу Львова та один в Одесі. Учасниками були вчителі, психологи, арттерапевти та віддані своїй справі волонтери, які працюють з дітьми, родичами загиблих військових або з пораненими на війні.
Психотравматологія, розуміння травматичних процесів і знання про те, яких результатів можна досягти за допомогою педагогічних методів у роботі з травмованими дітьми, підлітками чи навіть дорослими, поки що менш поширені в Україні, ніж у нас. Ми намагаємося змінити це через нашу діяльність в Україні.
«Ми все випробували на практиці й самі відчули цілющу дію.»
Курс підвищення кваліфікації з кризової і травмопедагогікивключає, окрім теоретичного матеріалу з психотравматології, багато методичних і практичних вправ. Поєднання теоретичного матеріалу з психотравматології та травмопедагогіки з практикою педагогіки проживання, відповідними іграми для різних вікових груп і техніками ведення бесід зарекомендувало себе дуже добре. П’ять із восьми модулів семінару ведуть арттерапевти, евритмісти та фахівці, які навчають технік релаксації.
«Для мене завжди був важливим саме підхід до роботи. Навіть якщо я не завжди запам’ятовувала, ЩО саме потрібно робити, я завжди виносила для себе, ЯК це робити — з яким почуттям, з яким внутрішнім ставленням.»
У перший період ми зустрічали людей, які були дуже вмотивованими та впевненими, що війна скоро закінчиться — багато хто щиро вірив у перемогу України. З часом учасники ставали дедалі виснаженішими, втомленими від війни й розгубленими. Багато хто втратив рідних або близьких, і впевненість у перемозі дедалі більше згасає. Однак для учасників регулярні зустрічі стали безпечним простором. Багато хто висловлювався так: на модулях вони «підзаряджають свої батарейки». За весь наш багаторічний міжнародний досвід у сфері кризової та травмопедагогіки ми ще не зустрічали такого швидкого засвоєння змісту й практичних методів — учасники одразу починали застосовувати їх у своїй щоденній роботі. Крім того, у групах підвищення кваліфікації дуже швидко формувалися сильні соціальні зв’язки, засновані на взаємній підтримці та допомозі. Зустрічі стали джерелом сил, які зміцнюють стійкість.
«Практичні частини давали можливість на всіх рівнях — тілесному, психічному й духовному — сприяти відновленню життєво важливих функцій дитини, яка перебуває в стані стресу або пережила травму. Їх можна застосовувати для людей будь-якого віку, з різними когнітивними можливостями та різним ступенем травмованості.»
У численних відгуках учасників ми читаємо про ті зміни, які вони пережили завдяки курсу. Одна з учасниць пише: «Цей курс мене змінив: я стала чутливішою, більше здатною до реакції, уважнішою та наповненою повагою, але водночас і стійкішою до викликів у роботі та житті. Я вчуся бачити у своїх слабкостях можливості, а труднощі — як виклики, які можна подолати, змінивши щось у собі чи в ситуації. Крім того, я тепер намагаюся вірити в маленькі кроки, не знецінювати їх, а визнавати їхню цінність.»
Життя в Україні для більшості людей значно ускладнилося; багато хто через це втрачає мотивацію та радість до життя, впадає в депресію і все більше живе в страху. Під час підвищення кваліфікації учасники переживали зовсім протилежне. Тож ми щоразу запитуємо себе: Хто тут насправді вчиться у кого? Те, що ми отримуємо в цих зустрічах, — це величезний дар, який робить нас дедалі скромнішими.
«Це навчання залишило в моїй душі теплий слід і стало незабутньою подією в моїй біографії. Кожна зустріч перетворювалася на незабутнє коло підтримки, на ресурс, на натхнення для подальшої роботи. Завдяки навчанню я змогла вільніше дихати — і це безмежно цінно.»
Цього року ми започаткуємо ще одну групу підвищення кваліфікації, будемо проводити супервізії для теперішніх учасників, а також навчати групу з-поміж випускників попередніх курсів на тренерів — наша мета полягає в тому, щоби зробити себе непотрібними. Ми не знаємо, як розгортатиметься війна. Але ми знаємо, що є люди, які посеред війни здатні будувати внутрішній мир — і понесуть цю здатність далі. Їм належать наша подяка і наша безумовна повага!
Мінка та Мартін Штраубе
Цей курс підвищення кваліфікації став можливим завдяки підтримці Aktion Deutschland hilft.
Текст в оригіналі було опубліковано 10.02.2024 на сторінці Друзів мистецтва виховання