З нагоди цьогорічного Міжнародного дня людей з інвалідністю, який відзначається 3 грудня, ми хотіли б на прикладі України розповісти про нашу роботу з дітьми з інвалідністю, які додатково стикаються з викликами життя в зонах військових конфліктів та криз. Занадто часто саме ці особливо вразливі діти випадають з поля зору, стигматизуються або зводиться до діагнозу. При цьому інвалідність охоплює широкий спектр – і тим чи іншим чином кожна людина є унікальною і має індивідуальні фізичні або розумові здібності. Тому, спілкуючись з людьми, незалежно від того, чи мають вони інвалідність, ми повинні зосереджувати увагу не тільки на їхніх обмеженнях, а й на їхніх особливих сильних сторонах.
В Україні тема «інклюзія» не була широко поширена ще до повномасштабної війни. Як правило, дітей з інвалідністю ізолювали. Багато хто з них не ходив до школи, а навчався вдома. Вони також майже не мали доступу до розважальних заходів. Тривала війна ще більше погіршила їхнє становище: багато хто з них був змушений покинути свої домівки, втративши тим самим безпечний простір і звичне повсякденне життя. До цього додаються часті повітряні тривоги, вибухи та перебування в укриттях, що особливо важко переносять ці діти.
У дітей з інвалідністю резильєнтність може бути менш вираженою, через що їхні стратегії подолання складних ситуацій швидше досягають своїх меж і можуть виникнути травми. Тому вони належать до групи, яка дуже часто переживає травматичні події, причому ці травматичні переживання та можливі наслідки найчастіше залишаються непоміченими. Багато симптомів посттравматичного стресового розладу схожі на симптоми інвалідності, що ускладнює виявлення травм. Крім того, дітям часто важко рефлексувати і пояснювати свої переживання. Часто ми шукаємо об’єктивно загрозливий досвід, але люди з інвалідністю сприймають багато ситуацій як екзистенційно загрозливі ще до того, як вони фактично визнаються такими. Тому ми часто не дізнаємося, чи пережили ці діти травматичні переживання і скільки їх було. Кризова педагогіка допомагає їм активувати свої внутрішні сили зцілення.
Центр травмопедагогіки «Співзвуччя» в Одесі розробив концепцію для сприяння інклюзивному суспільству, в рамках якої діти з інвалідністю та без інвалідності, а також їхні батьки спільно організовують концерти. Ці заходи сприяють розумінню та прийняттю, а також подоланню упереджень: достатньо того, що ти вмієш, і як добре, що ти є. Колеги з Одеси повідомляють, що проект дає батькам новий погляд на своїх дітей, завдяки чому вони усвідомлюють їхні надзвичайні здібності та потенціал.
Альона Ляшенко з організації «СвіТи» вже два місяці працює в Нікополі з дітьми з інвалідністю: «Завдяки їм я навчилася бачити не обмеження, а здібності, і радію навіть найменшим крокам, адже для деяких це справжні подвиги. Бачити дитину, яка вчора ще не могла дивитися мені в очі, а сьогодні простягає до мене руку, — це найкраща нагорода».
Громадська організація «Освітній простір «Мегасвіт» у Вінниці цього року разом із відділом кризової педагогіки «Друзів мистецтва виховання» також набуває першого досвіду роботи з дітьми з інвалідністю. Під час своєї роботи Наталія Поволоцька з ГО виявила, наскільки важливими для цих дітей є принципи кризової і травмопедагогіки, такі як безпека, відносини, повага та самовизначення. З урахуванням цих принципів діти зовсім по-іншому беруть участь у заходах, багато сміються і демонструють прогрес у розвитку, розповідає Наталія.
Попит на знання та досвід у роботі з дітьми з інвалідністю постійно зростає. Тому ми регулярно проводимо тренінги та семінари на тему «Травма та інвалідність», щоб розвивати практичні навички та чуйність. На тематичному семінарі «Травма та ментальна інвалідність» наприкінці серпня йшлося не тільки про теорію, а й про різні методи, засновані на мистецтві та музиці, як створити безпечне місце та стабільність, що особливо важливо для дітей з ментальними інвалідностями. Створення атмосфери довіри та взаємної підтримки, демонстрація шляхів, як дитина може впоратися зі стресом без агресивної поведінки, сприяння адаптації до нових умов або обставин – ось деякі із завдань, у вирішенні яких можна спиратися на кризову і травмопедагогіку. Одна з учасниць наприкінці триденного семінару висловилася: «Тепер я більше не боюся запрошувати дітей з ментальною інвалідністю на заняття з травмопедагогіки».
Як Друзі мистецтва виховання, ми прагнемо, щоб діти з інвалідністю отримували таке саме визнання, повагу та рівні можливості для свого розвитку і гарного життя.
Ксенія Карман Самет і Фабіан Кремер