Для відділу кризової і травмопедагогіки організації «Друзі мистецтва виховання» роботу координують Джессіка Прентіс та Ксенія Карман Самет роботу з кризової і травмопедагогіки в Україні. З 2022 року вони вже організували численні інтервенції та тренінги. Крім того, вже було завершено три модульні курси з крихової та травмопедагогіки, а четвертий вже розпочався. Завдяки цій роботі в Україні було створено кілька організацій, які тепер самостійно працюють у сфері крихової та травмопедагогіки. У період з 30 червня по 10 липня 2025 року відвідали Ксенія Карман Самет і Джессіка Прентіс п’ять із семи партнерських організацій, що постали в Україні. Під час своєї подорожі вони мали глибоко зворушливі зустрічі з відданими людьми, які реалізують сміливі проєкти в країні, що, незважаючи на всі обставини, продовжує жити з вражаючою силою. Вони діляться з нами своїми враженнями:
Партнерські організації, що співпрацюють
Наразі повітряний простір України залишається закритим, тому в’їзд і виїзд з країни, а також подорожі всередині України можливі лише наземним транспортом. Це призводить до дуже довгих поїздок поїздом через вражаючі простори і тиху красу українського ландшафту – від Львова на заході, через Київ до Харкова на сході і на південь до Одеси. Це завжди дивує: незважаючи на триваючу війну, поїзди курсують вчасно і надійно, майже як тиха обіцянка, що життя триває.
В рамках наших візитів ми мали змогу спільно з партнерськими організаціями оцінити адміністративні та фінансові процеси. Але найголовніше – і це було для нас набагато важливіше – ми мали можливість спостерігати за кризовою і травмопедагогічною роботою. Останнє було зворушливим, зворушливим, надихаючим, а іноді й веселим! Деяких колег ми супроводжуємо вже з 2022/2023 року – тоді вони розпочали навчання з кризової і травмопедагогіки з «Друзями мистецтва виховання». На другому році (2024) проходили супервізії, а тепер, на третьому році (2025), вони самі проходять навчання на тренерів. Було дуже зворушливо бачити, як вони засвоїли та розвинули отримані знання і тепер по-своєму застосовують їх у своїй роботі.
Ця багаторічна підтримка, як на професійному, так і на особистому рівні, є рідкісним даром. Вона не тільки допомагає нам рости, але й розуміти, що означає продовжувати, триматися і зцілюватися в умовах майже щоденної напруги та загрози.
Адже з кожним новим днем війни, з кожною ніччю, проведеною в укритті або коридорі, стає все більш відчутним, як виснаження, напруга і невпевненість в’їдаються в тіло і душу. І все ж нашим колегам вдається бути поруч – наприклад, з дітьми та колегами. Вони присутні, вони сприймають, слухають і надають підтримку та захист.
«Я не знаю, що тут проходить, але я чула, що атмосфера тут особлива». З цими словами мати вперше увійшла разом зі своїми двома дітьми до одного з центрів, коли ми також були там у гостях. Вона залишилася, а її діти спонтанно взяли участь у програмі; вони гралися, сміялися, заспокоїлися. Наприкінці ранку вона з ентузіазмом записала своїх дітей. Ця маленька історія багато розповідає про те, що є сутністю роботи з дітьми, які пережили кризові та травмуючі ситуації. Цілюща сила полягає в ставленні: у справжній присутності, уважному спілкуванні, захисті та турботі. Там, де діти відчувають безпеку та довіру, може початися зцілення. І іноді все починається з простого, але глибокого сприйняття: «Тут добре, тут особлива атмосфера».
Ми сповнені великої вдячності – також тому, що ми та всі люди, з якими ми співпрацюємо в Україні, досі були в безпеці. Деякі партнерські організації зазнали ударів поблизу незадовго до або після нашого візиту. Ми не вважаємо само собою зрозумілим, що нікому нічого не сталося, і вдячні за захист на цьому спільному шляху. Ця робота не є само собою зрозумілою, але вона є абсолютно необхідною.
Jessica Prentice